В зв’язку з принциповими суперечками сучасних істориків, докладно описаними у статті Рігбі, мельнула мені одна мисль, яку я вирішив оформити у гіпотезу. Отже, принципові питання – співвідношення фізичної та соціальної реальностей, співвідношення суб’єктивного та об’єктивного, співвідношення того, що відбувалося і того, що ми зараз пробуємо пізнати та описати, роль та вага дискурсивних феноменів, взаємодія тексту та контексту, естетизування/метафоризування історії та історіографії, різниця між дискурсивними феноменами різного рівня. Размишляючи над цим всім, я подумав, що можна і, як на мене, варто зробити одну просту операцію/припущення. А саме – припустити (хоча може це вже і робили)), що феномени, так би мовити, дискурсивні мають такий самий вплив на поведінку людини, як і матеріальні. Тобто, вони, звичайно, виглядають більш віртуальними, але для людини ця віртуальність не має особливого значення. Якщо говорити про певний фон людської діяльності та мислення, яким на людину впливають різні сили та обставини, то у цьому фоні, думаю, лінгвістично-дискурсивні сили та обставини мають таке ж значення як і матеріальне. Звичайно, ця вся пєтрушка структуризується і ієрархізується, і в кожного може бути інакшою. Але, в принципі, усі вони потенційно рівні для людини. Принцип конкретних артикуляцій матеріальних та дискурсивних сил визначає така штука як здоровий глузд. І, як на мене, здоровий глузд є дуже важливою штукою. Важливішою ніж ідентічь. По ходу, він має природу ні матеріальну, ні дискурсивну. Можливо, мішану. Матеріальне тіло людини, звичайно, треба відрізняти від лінгвістичного тіла. Але здоровий глузд якраз цього не робить. Тому, досліджуючи людину та соціальний світ треба, виходить, виходити з цього нюансу, з конкретних здорових глуздів. У кожного своя артикуляція. І для мене чужий здоровий глузд – це часто абсурд і непонятна плазма. І зрозумівши матеріальні обставини та ситуації і сили когось іншого, зрозумівши також дискурсивний контекст та артикуляції гіпертексту, я все-одно не пойму цю людину та її жизнь. Бо суть цієї жизні та відповідних практик в конкретному здоровому глузді, в якому переплелися не лише матеріальні обставини та тексти, а й прагнення конкретного живого тіла вижити і вижити як найоптимальніше, вижити по-своєму – за що відповідає ось цей ЗГ. Так, наприклад, щоб зрозуміти як німці докотилися до нацистського режиму і як вони могли там жити (те ж про сталінізм чи ше якийсь охуєнізм) ми мусимо зрозуміти погляд їхнього ЗГ. Для Тіла людини соціально-дискурсивні штуки, такі як політична влада нацистів та їхня всеприсутність у побуті – це така ж реальна річ як сніг, дощ, град, повінь, гори, море, пустеля, ліс, голод, холод, звір і т.д. Можливо, чисто на рівні нейронів в мозку дискурсивні феномени роблять такі ж самі відбитки як і матеріальні, ну але це не моя парафія, то нада в Наді Бейручанки перепитати )) Але, думаю, ми можемо цілком припустити шо на рівні ЗГ ці відбитки дійсно ідентичні і для складання життєвих практик то виходить дуже важливий нюанс.
І главним в людини, тоді є не его чи суперего чи тіло чи ідентичність чи ім’я, а ЗГ. Все інше – або сили, які на тіло впливають, або практики цього тіла. Ідентичність, як показує Грінблатт, тож практика – fashioning, яка склалася під керівництвом ЗГ у якихось конкретних обставинах. Виходе, шо res gestaes і історію понять тре сприймати як одне і теж, бо це робить ЗГ, який визначає практики. Тому, база і надбудова для соціального тож одне й те саме. ЗГ мабуть може бути і у інших Тіл – колективних іт.д. Тому, вони теж Люди )) А англійське поняття Common Sense звучить трохи неточно – бо кожен ЗГ конкретний а не коммон.
Я б таку тєму проілюстрував астрологічними натальними картами. Де кожна планета – яката сила, їхні аспекти один до одного тож сила, причому є планети матеріальні, а є газообразні – але для астрології це розрізнення пофіг )) Думаю, для здорових глуздів теж можна бацати такі «натальні карти» співвідношення конкретних матобставин і текстів. Тобто, це дуже конкретно, тому суперечки сучасних істориків я б лічно перевів в іншу зовсім площину – площину матеріально-дискусивної плазми.
В цьому контексті людини як робота, в якому дискета з записаним/перезаписаним/надписаним ЗГ поднує два тіла – матеріальне та мовне, кстаті я б теж висловився про певну релевантність психоаналізу. Він чудово описує психосоматику – невроз і т.д. – В людини паралізується рука, якою вона підсвідомо хотіла шось вкрасти )) Тут пофіг описи всяких комплексів – головне акцент на тому, що для цієї людини символічна фігура батька-кастратора (чи ше якась потороч) має не менш важливе значення ніж страх перед реальною фігурою з реальним ножем. Її конкретний ЗГ диктує отаку от поведінку і все. А підсвідомості, та, виходить немає – є матеріально-дискурсивні сили, з якими наш ЗГ намагається дати раду і неважливо чи вони внутрішні чи зовнішні.. Можливо, їх дійсно краще навіть називати духами та богами – сенс залишається той самий. Ну і тепер я розумію древніх греків. Які переконували, що пам’ять про людину дорівнює її фізичному безсмертю.
