Прочитав я одну інтерв’ю з арт-критиком і куратором – nicolas bourriaud’ом (http://www.frieze.com/issue/article/tate_triennial_2009/). І пара його думок викресала з мене деякі ідеї стосовно того як розширити контекст мого попереднього поста.
Ніколя розказав, що постмодернізм reified origins – в сенсі як коріння-руц. Постмодерністам було цікаво показувати звідки пішов той чи той пост-колоніальний чи пост-політичний феномен. В той час як модернізм задавався питанням, як розвинути історію далі за певним сценарієм, постмодернізм запитував – звідки ми прийшли. А от тепер, піднімає палець ніколя, прийшла пора на альтермодернізм (термін ніколя), який би сформулював питання так – куди ми йдемо? Але на відміну від класичних модерністів, альтермодерністи не шукають сценаріїв, but are trying to reach the destination by wandering (витоптуванням?). Прийшла пора, веде далі інтерв’юйований, на такий cultural production, який можна порівняти із в’юнкими рослинами типу плюща – їхнє коріння не вкорінене весь час в одному місці, а чіпляється там, де це є актуально в даний момент.
Мені подумалося, що саме таким підходом до концепту руц можна розвинути далі моє писєво про причетність. І навіть залізти троха ще вперед – на тєму про субчіків.
Для ніколя міцне руц і в’юнка здатність до мандрування представляють принципово різні типи буття у світі. Ось в такому контексті я б і хотів розвинути концепт причетності.
Реіфікація вкоріненості, чи то постмодерністська чи то ще якась (націоналістична, романтична?), нагадує мені і ніколя (наскільки я його зрозумів) реіфікацію „живих грошей” у фінансовій сфері. Проголошуючи свій виробничий руц, спекулятивна економіка типу казіно тим самим легітимізує свій від неї відрив. Реальну забезпеченість реальним виробництвом сучасні фінансисти підміняли якимись своїми міфічними індексами та ілюзорною прив’язкою до ніколи до кінця не усвідомлюваної нерухомості. Це було погано і тепер з’явилася сильна мотивація більш релевантно співвіднестися з цим самим реальним виробництвом. Що означає словосполучення „реальне виробництво” в економіці я уявляю, звичайно ж, туманно. Але тут я все-таки запитаю (вже без ніколя) – а чи не варто подібну вкоріненість в плані ідентичності теж замінити на більш тісне співвіднесення з „реальним виробництвом” як нашу екзистенційну взаємодією з Реальним?
Тобто, „вкоріненість” як спосіб буттювати свій дазайн – це, я щітаю, така сама ідеологія як і романтичний руц чи національна держава чи спекулятивна економіка, сперта на кредитоспроможну нерухомість. Те, що це фуфа, видно, наприклад, з визвольних феміністичних чи негритянських рухів. Всі вони постулювали як базу свою сексуальну/етнічну вкоріненість – і тому далеко вони не зайшли. Бо що таке твоя чорність? Що таке твоя жіночість? Це якісь дивні концепти, на яких нікуди, як виявилося, не заїдеш. З цим не попрацюєш! Конкретної соціальної та екзистенційної заангажованості вони дати не змогли.
Постає питання – що таке реальне виробництво для субчіка?
Це і слід з’ясувати методом витоптування. Можливо, це і є саме витоптування. „В’юнкість” – це, мабуть, інше ніж номадність. Альтермодерніст ніколя не шугає туди сюди безкрайніми просторами. (Хоча, історичні кочівники, ймовірно, все-таки мали конкретну прив’язку до певного дазайну – степ, ковила, кумис, вони теж були вкоріненими))). Він без проблем включається в якусь конкретну ситуацію; просто, якщо щось його підштовхне ще кудись, він зможе включитися в нову ситуацію також. Головне тут, як я вже писав – конкретна причетність. Чому б і ні, якщо він як субчік просто супроводжує якийсь конкретний комплекс конкретних обладнаних феноменів? Що його може підштовхнути? Та якийсь момент з-буття, мабуть.
Ключовий момент тут – „реальне виробництво”, яке залежить не так від того, звідки ти прийшов, як від твоєї готовності бути причетним.
Якщо модерн породив концепт соціально-економічного класу, постмодерн – культурної чи етнічної групи, то прикладом альтермодерністських в’юнких класів може бути клас фріків (дураків, за Хрящем(?)). Буття фріком не детермінуюється тільки етнічним, культурним чи біологічним фактором, хоча може витікати і звідти. Однак, біологічного фріка (косоокий етс) можна поєднати в ланцюг еквіваленції із іншими фріками – просто іншими – інфантильними, придуркуватими, голубими, талановитими, розпіздяйськими, закомплексованими етс. Цю їхню зрештою неетнічну, небіологічну, несексуальну (!))), некультурну еквіваленцію я б визначив як таки соціальний момент – несприйняття (неповне сприйняття) актуальним суспільним ладом. Суспільство не хоче не звертати уваги на те, що ці фріки вкорінені в щось інше ніж „нормальний” член суспільства.
Тоді як фрік, власне, є символом в’юнкої ідентичності – він то готовий працювати/існувати в даному суспільстві, навіть якщо там є різні вкоріненості – він не робить собі принципових проблем з того, що хтось любить дивитися футбол чи слухати нікіту (щодо тих хто, наприклад слухає шансон такі застереження можуть бути – бо шансоністи дуже часто поводять себе асуспільно – крадуть, вбивають, плюють на тротуари етс – але щодо „нормальних” членів суспільства фріки великих проблем не роблять – вони просто хочуть щоб їх теж пустили в соціум, вони теж хочуть робити там погоду і це дійсно нормально). Якщо фрік хоче стати причетним до якоїсь ситуації, то він може це зробити, не переймаючись її вкоріненістю – поки ця вкоріненість залишається суспільною, тобто не починає загрожувати суспільності. Тобто, він здатний стримувати відчуття вкоріненості в соціальних рамках, пам’ятаючи, що його власна вкоріненість є досить дивною, а отже яка різниця, яка в кого вкоріненість – головне, щоб це не заважало даній причетності.
Може я ідеалізую фріків як соціальний клас, але якщо з нього виключити таких фріків які принципово реіфікують вкоріненість, як, наприклад, скіни чи гомофоби (феміністок можна не чіпати, бо їм загалом і зрештою все-таки йдеться про включеність, а не про постулювання своєї жіночої окремішності), то на конструктивний в’юнкий клас вони може б і заканали. Однак, ця вищесформульована виключеність потрібна лише для окреслення двох класів - в’юнких фріків і нев’юнких фріків – тут не йдеться про виключеність взагалі із суспільства! Тобі б йшлося про боротьбу класів, а не про нову маргіналізацію. Отже, я думаю, що головною темою альтемодернізму буде боротьба класів в’юнких та нев’юнких (блін, треба придумати іншу назву!))) фріків при пасивно-здивованому спогляданню з боку класу „нормальних” членів суспільства, яким не подобаються ні ті, ні ті.
Отже, мета альтемодерністської боротьби класів – потенційно ширше інтерв’юнке суспільство.
З цієї гіпотетичної конкретики мені б хотілося перейти на метафізичну тєму субчіків, але без допомоги Хряща не зможу(((
Немає коментарів:
Дописати коментар