Як стати Бібікіном і не стати Хайдегером?

Останнім часом, в мене виникла потреба трохи розібратися з тим, що керує моїми вчинками та інтенціями. Бо, всі ці направляючі потоки стають дедалі хаотичними та неконтрольованими. Можливо, хай би вони собі і струмували туди, куди струмується, але мою свідомість від цього відчутно теліпає. Якось воно все непевне таке... А раптом, я стану фіксованим фріком?

Можливо, отако:
Якщо глибоко копнути всіх нас (в сенсі жителів Львоваі), то підсвідомість кожного виявиться складеною з певних "метагабітусних" пластів. Їх, звичайно, дуже багато, але можна спробувати виділити найвпливовіші. Це, як видається, 1) шкільна ідеологічна "радянщина" - революція, комунізм, галстук, правила дорожнього руху, уступити місце бабусі, діти-герої; 2) "буржуазна радянщина" епохи застою - стєнка, окремий санвузол, радіола; 3) місцевий контекст - "прошу пана", "горнятко кави"; 4) "радянська альтернативщина" - "скованниє одной цеп'ю", "революція на граніті", Олесь бердник - "Зоряний корсар", Цой, тобто, все що радянські люди продукували як альтернативу; 5) індивідуальний утопічно-фантазійно-казковий комплекс - в кожного, звичайно, по-своєму - "толкін", "вавілон 5", "індєйці-калбойці", "Іван-селянський син та чудо-юдо", "карлсон з малишом" одним словом, літературно-кінематографічні образи казкового простору з сильними утопічними та "пекельними" (Крабат) рисами; 6) уявна західна альтернатива - своє прочитання Ремарка, Хемінгуєя, Роберта шеклі, О'Генрі, туманні видива джинсів, кока-коли, міккі-мауса, карате та груп "Кісс" та "Абба", які мелькали по телевізору.
То всьо, зрозуміло, але проблема в тому, як ці всі пласти тепер рвуться на волю і вимагають реалізації. деколи вони об'єднуються і сплавляються в потужний конгломерат, як наприклад, нєфорство початку 90-х - там тобі і піонерський потяг до хорошого, і уявний захід - міккі джим морісон маус, і індєйці, і карлсон, і, звичайно, Цой, і богемне горнятко кави, і хемінгвеївський світер, і таке інше - чого душа забажає.
Проблема реалізації не лише в узгодженості, а й в підкріпленості матеріальною базою. Тобто, не грошима, а конкретними речами, в яких всі тєми можуть втілюватися. Богемна кава вимагає богемної кав'ярні, піонерство вимагає публічної бібліотеки, ідейних фільмів та телеканалу "культура", відчуття "уявного західного раю" - насолоди від сімпсонів та кльових ті-шертів та їзди на "харлеї", казковий простір спонукає фігачити в карпати чи блукати нічними вулицями етс.
В ідеалі, можна стати науковцем-археологом, який носить буржуазний костюм за кафедрою і товстий світер під час польових досліджень, або марксистським митцем, який малює піонерів, а за виручені грубі гроші, п'є мартіні і слухає Ді-Ві-ді концерти Зепелінів.
Ну, тобто, в умовному ідеалі - узгодженому з внутрішньою логікою.
В принципі, це нормально - всі є такими якими є, і нічого тут не зміниш - в кожного свої пласти.
Нюанси починаються із спробами втілити в актуальному матеріальному просторі свої теми з допомогою конкретних речей. "Картографія індивідуального раю дитинства", про яку писав десь Прохасько, перетворюється на "генеральне планування бетонної забудови під свій втрачений рай". Всі це роблять, звичайно ж, в межах певних правил, які існують в даному соціумі. І, звісно, це не об'єктивні правила, а заангажовані обмеження та стимуляції - втілювати рекомендується лише такі і такі, а не такі і такі тєми. Особи з "виключеними" тємами, мають право боротися і борються за представлення в актуальному середовищі теж і своїх не надто актуальних тєм. Так суспільство і живе і є живим.
Тєми, генеровані "пластами", просяться назовні, обіцяючи зі своєю актуалізацією і актуалізацію відчуття твоєї "сутності". Завдяки цьому, відбувається зіткнення з "реальністю", і відповідно, різноманітні "збуття", які дають відчуття "життя".
Але, за все треба платити і матеріальне втілення тєм, даючи причетність до "речової дійсності", одночасно, творить детермінуючі форми, які звужують і направляють твою подальшу потенційність. Попереду маячить форма-пасочка, яка загрожує впасти і накрити як пастка, з якої на певному рівні вже не виберешся. Археолог-науковець він же ж по суті "зомбі", хоч і зато з необмеженим доступом до jouissance... Тобто, якшо послідовно прагнути втілити свої тєми, в якомусь "ідеальному перетині", то станеш дракулою, сумасшедшим професором-німнулом, а то і ше гірше - якимось сусідом по площадці...
Не втілювати тєми теж не можна - тоді немає дотичності до "реальності". Можна розраховувати на опір "матерії" - тобто, втілюй як хочеш - все-одно не вийде, або вийде шось інше. Але, якщо не вийде, то що робити з відчуттям "тупої поразки"? А якщо вийде щось інше - то хто гарантує, що це буде щось інше ніж той самий "зомбі" в черговому своєму прояві? Свідомі стратегії в цьому місці троха провисають. А без усвідомлення попереду маячить любляча фігура Хайдегера, який, як відомо, просто був, був і таки став вурдалакою-фашистом-грьобаним.
Моя гіпотеза полягає, в надії на незауважені раніше нюанси сублімінальинх тєм, які там потенційно присутні, непроявлено навіть у ранні "райсько-пекельні" стадії. Можливо, у радянській буржуазності знайдеться щось, що знешкодить буржуазну богемність, або піонерська богемність нейтралізує західну буржуазність, або казковий утопізм-кошмар релевантно вплине на буржуазну радянщину. Інакше кажучи, виходить, що існує потреба несвідомого переформулювання внутрішніх базових дефініцій - несвідомого, бо потенційне наразі невідоме. Можливо. потрібно то всьо ше раз добряче перемішати, струсонути, підігріти, охолодити етс. А можливо й ні - можливо, потрібно просто терпляче сепарувати релевантне від суто ідеологічного - крапля за краплею. Що і назвемо, в кінцевому рахунку, просто життям. Але сублімація може привести і до фіксованого фріка, помішаного на стилях фанк-діско, на фільмах нуар та на хорошій непальській кухні. І будь ту мудрий...
Перемішати, сублімувати, крапля за краплею, вспомніть всьо, підігріти, переназвати, перековбасити, придавити, розчехлити, призабути, "поставити в ігнор" і так ще чергових 17 тисяч років.... Спасайся, хто в Єгову вірує!